Режисер з Хмельницького мріє зняти фільм про скіфів

Своїм першим успіхом Ярослав Дмитрик вважає постановку п’єси «Для домашнього вогнища» за твором Франка. У майбутньому він планує взятися за «Майстра і Маргариту», а згодом і написати свій, стовідсотково авторський сценарій.
Режисерську освіту Ярослав Дмитрик здобув у Києві – в «університеті Поплавського» на курсі заслуженого артиста Юрія Муравицького. За плечима молодого чоловіка чималий досвід постановок. Зараз Ярослав працює у драмтеатрі імені Старицького.

В чому полягає режисерська творчість, адже головна ідея п’єси закладена драматургом?
- Режисери поділяються на дві категорії: одні — ремісники, інші — майстри. Для перших головним завданням є просто поставити на сцені те, що описано у тексті п'єсі.
Для других важливо стати співавторами твору, додати своє бачення, оживити усім знайому історію, зробити її дещо несподіваною. Сповнити дію метафорами, символізмом. Хоча із цим часто бувають перегини. Я, наприклад, проти того, щоб на сцені оголювались, щоб показували статеві акти… Це - псевдокультура та антимистецтво.

Тобто режисери-ремісники втілюють на сцені лише задум драматурга? Вони не змінюють ідеї п'єси?
- Режисери-майстри також не змінюють ідеї. Вони лише доповнюють її. Просто інші підходять до роботи нетворчо. Вони, наприклад, можуть задати назву спектаклю у "Ютубі" та подивитися, як реалізували свій задум інші режисери, а потім скопіювати. Це, до речі, проблема. Я вважаю, що інтернет вбиває український театр. Молоді режисери втрачають самобутність. Я, наприклад, взагалі намагаюся не дивитися відео тих спектаклів, постановкою яких займаюся. Щоб утриматись від спокуси щось скопіювати, навіть підсвідомо.

Розкажи про свій режисерський досвід. Скільки вистав тобі вже вдалося поставити на сцені театру Старицького?
- Три. Серед них — дві вистави для дітей. Це пригодницький мюзикл "Золоте курча" драматурга Володимира Орлова та казка "Маленька чарівниця" за п’єсою Воймила Рабадана. Найсерйознішою моєю роботою була постановка за романом Івана Франка "Для домашнього вогнища". Твір написаний у 1892, але проблема, яку порушив письменник, дуже сучасна. Це - торгівля тілом, на яку жінок штовхають злидні.
У цій виставі були задіяні заслужені артисти України Микола Валівоць та Степан Бортнічук, а також талановита акторка Сніжана Туткевич. Вони зіграли просто неперевершено - глядачі на прем’єрі плакали. Хоча наприкінці був невеличкий курйоз. Стартовий пістолет, з якого, так би мовити, мала застрілитися головна героїня, не спрацював. Помічник режисера тоді врятував ситуацію, голосно чимось грюкнувши, зімітувавши таким чином звук пострілу.

Чи важко тобі працювати із акторами?
- Ні. Ми поважаємо один одного. Конфліктів не виникає - лише творчі дискусії. А без цього ніяк. Коли я займаюся постановкою, то завжди уважно дослухаюся до своїх акторів. Зазвичай вони краще розуміють той конкретний образ, який втілюють на сцені. А я вже концентруюся на розумінні загальної концепції твору.

З чого, власне, почалося твоє захоплення театром?
- Сцена мене цікавила завжди. Вважаю, головну роль тут відіграла моя мати - Наталя Небелюк, яка зараз є керівником літературно-драматургічної частини нашого театру. Вона філолог, але працювала режисером в обласному центрі народної творчості, займалася постановками автентичних обрядів різноманітних народних свят у райцентрах області та інших містах.
Мати часто брала мене із собою у відрядження. Я бачив її режисерську роботу, і мене це захоплювало.

Творчість яких акторів та режисерів зі світовим ім'ям тобі подобається?
- Серед західних акторів - Шон Коннері, Роджер Мур, Демі Мур, серед українських - Григорій Гладій та Іван Миколайчук. А якщо потрібно виділити режисера, то це - Едвард Дмитрик, якого у Голлівуді прозвали батьком "чорного кіно", тобто фільмів у жанрі "нуар". Він, до речі, етнічний українець. Не впевнений, що нас із ним пов’язують якість родинні зв'язки, але творчість цього режисера мене захоплює.

Ти брав участь у зйомках фільму "Тарас Бульба". Розкажи, як це було.
- До нас у театр приїхала людина та сказала, що потрібні актори аристократичної зовнішності. Я та ще кілька акторів підійшли. Нас повезли на знімальний майданчик - до Хотинської фортеці. Ми там провели один день. Мене перевдягнули в одяг польського шляхтича та задіяли у кількох сценах. Було цікаво спостерігати за процесом створення такого масштабного фільму, хоча я і не згоден із Володимиром Бортком у тому, з якого кута він подав глядачу історію Гоголя. Акцент потрібно було поставити на козацькій звитязі та героїзмі, а не на зраді.

А ніколи не думав про те, щоб зняти власний фільм?
- Звичайно. Особливо останнім часом. Хоча добре розумію, наскільки це важко. Головна проблема - фінансування. Навіть іменитим українським режисерам важко знайти гроші, щоб відзняти фільм. Але сподіваюся, що найближчими роками ситуація зміниться на краще. У будь-якому разі я вже поставив собі мету сісти в режисерське крісло на знімальному майданчику. Залишилося лише трохи набратися досвіду. Уже зараз експериментую із відео. Але то дрібниці. Я мрію про велике, героїчне кіно. Про справжній епос. Мене цікавлять дохристиянські часи на Україні. Скіфи, сармати — ну, ви розумієте. Коріння нашого народу.

Ти казав про якість кіноексперименти. Що саме ти мав на увазі?
- Я займався зйомкою кількох відеокліпів. Також допомагав Зої Діденко, голові народного дому "Просвіта", у створенні її телепроектів. А ще ми зараз разом із друзями пишемо сценарій молодіжного серіалу, який почнемо знімати незабаром. Порушимо у ньому питання куріння та ненормативної лексики. Адже цих проблем нібито ніхто не помічає. А акторами у серіалі виступлять учні ліцею № 17, де я веду театральний гурток "Лицедій".

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.