Семи хвилин вистачає хмельничанину, щоб зрозуміти, чи зможе він пройти печеру

Андрій Щербицький – один із засновників спелеологічного клубу «Атлантида». Разом із старшим братом Олександром він чимало зробив для популяризації однієї з найкрасивіших печер України, яка знаходиться на півдні Хмельницької області, у Кам’янець-Подільському районі.

Походи в печеру Атлантида - це хобі, яке стало роботою?
- Так. Я з 10 років почав захоплюватися спелеологією. До 90-х років все було добре, а при перебудові туризм у області почав занепадати. Наприклад, за Атлантидою ніхто не стежив. Печеру відвідували всі, кому цього хотілося. Рубали та виносили кристали. За той час її дуже сильно пошкодили.
І от десь в 1998 році у мене і мого старшого брата виникла ідея взяти Атлантиду під свою охорону. Цілих два роки у нас пішло на те, щоб зібрати всі документи. Так як печера являється пам'яткою державного значення, то нам потрібно було спочатку зареєструватися як Громадська організація, взяти охоронне зобов’язання. Загалом "паперової" роботи довелося виконати дуже багато.
Зате тепер ми стежимо за печерою, доглядаємо. А взагалі-то, це можна вважати повноцінним хобі, адже грошовий прибуток з екскурсій невеликий. Вкладати нам доводиться більше, ніж ми отримуємо.

Чи можна взимку бувати в печері? Яка там температура?
- Температура в печері цілий рік +12. Тільки в окремих випадках вона може коливатися на плюс або мінус два градуси від стандартної.
А ось зима - це і є найбільший сезон печерного туризму. Тобто саме зараз почався період найбільшого скупчення туристів, які хочуть та мають час на відвідування печери.

Скільки триває екскурсія? Наскільки вона є безпечною?
- Ознайомча екскурсія триватиме дві з половиною години. Детальна - чотири, екстрим - п'ять. А максимальна - шість годин. І вже залежно від виду екскурсії з групою йде один або декілька інструкторів. Наприклад, коли група туристів складається з 10 дорослих осіб, то з ними йде лише один інструктор. Якщо ж в групі є діти - то вже два інструктори. Ну і якщо екскурсія триватиме більше 4-х годин, то теж інструкторів йде кілька.
Всі наші інструктори кваліфіковані. Вони пройшли спеціальне навчання, яке стандартно триває 3 роки. Отримали розряд з туризму та спелеології.

А скільки загалом людей входить до вашого клубу?
- У нашій організації працюють близько 150 осіб. Є люди і з Києва, і з Хмельницького, і з інших міст. Але більшість наших інструкторів - це студенти Кам'янець-Подільського університету імені Івана Огієнка. Багато закінчили або навчаються на педагогічних факультетах. І це добре. Ось, наприклад, відстань від Кам’янця-Подільського до печери всього 25 кілометрів. І якщо терміново потрібно вийти на роботу, то з Києва добиратися проблематично, або там плани якісь невідкладні у людини. А студент частенько на вихідних залишається без діла. І йому тільки в радість провести екскурсію — це ж і додатковий досвід, і просто приємне проведення часу.

Чи бувають у людей, яких Ви вводите в Атлантиду, напади клаустрофобії?
- Бувають. Але це завжди помітно на початку. Найчастіше цей страх - помилковий. І людину просто потрібно заспокоїти, налаштувати на подорож. Ось тут і стає у нагоді педагогічна освіта наших інструкторів. А ще кожен із них обов’язково навчається не лише туризму і спелеології, а й психології. У нашій роботі це дуже важлива деталь - вміння заспокоювати і переконувати. Насправді ж всі екскурсії закінчуються позитивно.
Іноді буває, що турист достроково повертається на поверхню. Але це дуже-дуже рідкісний випадок. Буквально сім хвилин на початку екскурсії вистачає людині на те, щоб зрозуміти, чи зможе вона її пройти до кінця.

Про що Ви розповідаєтє людям, яких ведете на екскурсію. Чи є у вас якісь особливі, печерні байки?
- Насамперед наша екскурсія - не музейна. Час, проведений в печері, більше схожий на якесь міні-шоу. Описати це важко.
Звичайно, є і печерні байки, і легенди. Як, наприклад, байка про чорного та білого спелеолога. Та багато-багато іншого. Протягом всієї екскурсії рот у інструктора не закривається. Він весь час розповідає різні історії, описує пройдені місця. Але пильність він ніколи не втрачає. Інструктор весь час слідкує за групою.
Для того щоб дізнатись, які відчуття та емоції отримує людина всередині печери, потрібно самому там побувати. Словами передати таке неможливо.