ТОП-25. Войтюк Галина Василівна

Моє життя – це віра. Віра в справу, якою займаюсь. Віра в людей, з якими працюю. Віра в себе. Віра в духовні цінності, в важливість місії вчителя… Віра в любов… Саме з першої закоханості в далекі 70-ті роки виникло прагнення бути необхідною людям, а ще… бажання сказати коли-небудь особі моїх дівочих мрій: я - успішна. Я впевнена, без віри успіху не буває.
Світлинкою мого поліського дитинства була і мамина віра, її поради: « У кожної людини є вибір – добро чи зло, успіх чи невдача…Доню, слухай своє серце. Вибереш правильну стежинку і серце тобі усміхнеться.» Відтоді і донині,розпочинаючи будь-яку справу, я наспівую, складену в той радісний час дитячих мрій, пісеньку-молитву: « Боже мій,Боженька,
Спрямуй мої ніженьки
На ті доріженьки,
де серце радіє…»
І відтоді я знаю: мій успіх - це усміх мого серця.
В мене ніколи не було сумнівів, щодо професійного вибору. Вчити добра, пробуджувати свідомість, допомагати молоді соціалізуватися в нашому непростому суспільстві - моє призначення. Тому, в 16 років – я студентка Житомирського державного педагогічного інституту ім. І. Я. Франка. А в 21 – вчитель старших класів загальноосвітньої школи в мальовничому куточку житомирського Полісся – в с. Радовель, де в 1982 році розпочалося будівництво нової школи і перші кроки моєї педагогічної діяльності співпали з перехідним етапом зі « старої» школи в «нову», з періодом комплектації, створення благоустрою шкільної території, обладнанням навчальних кабінетів, методичного забезпечення уроків. Перші мої вчительські кроки серед працелюбного і дієздатного педагогічного колективу 80-х років...

Це були неоціненні хвилини набуття досвіду і радісного піднесення від створення цікавого і неповторного шкільного життя. Проте було і важко. Дещо підвело здоров’я: швидко втрачався зір. Страх не бачити світ і… заборона лікарів працювати в школі - це було несподівано. Це була руйнація мрій. І тоді я здійснюю відчайдушний крок: знищую всі медичні заключення і їду в Хмельницький, щоб розпочати нове життя. В 1985 році я стала вихователем в гуртожитку тресту «Хмельницькбуд», таким чином знайшовши компроміс між вимогою лікарів, особистим прагненням формувати духовно здорову молодь і вирішенням власних житлових проблем у місті, краса якого і заворожувала, і здавалася чужою. В цьому місті я гартувала себе. В цьому місті я знайшла свою долю.
Мене завжди турбувала молодь, яка дуже рано змушена була працювати, їх фізичний, психічний, соціальний, духовний розвиток. Тобто ті, кому не повезло з щасливим дитинством…Ті, кому потрібна допомога в становленні і подоланні всяких негараздів. Допомагаючи виживати іншим, я черпала сили, щоб зміцнити свій дух, щоб подолати власні проблеми зі здоров’ям, щоб жити відповідно до мрій. Мріяти – легко і приємно. Але виживати важко. Проте ось ті легкі і приємні мрії створювали якраз середовище для глибокої віри: прийде час і я реалізуюся як вчитель, і я розпочну творення школи нового стилю…
І вже на початку 90-х років я стала викладачем СПТУ -16. І ось тут приходить довгоочікуване кохання . Приходить усвідомлення, що моє щастя може бути повним лише тоді, коли реалізуюся, як дружина, як мати. В 33 роки - створення сім’ї. В 34 і 36 - народження дітей. Повне занурення в сімейне життя.
З 2004 року я – вчитель фізики Хмельницької змінної середньої загальноосвітньої школи №2. Школа особлива. З екстернатною, заочною, вечірньою формами навчання. Навчання в три зміни, щоб учні змогли працювати і навчатися одночасно. Неординарний учнівський контингент: багато дітей з непростими, складними долями, із життєвим незатишшям, багато проблемних, працюючих… Хочеться знайти шлях до серця кожного учня, навчити їх творити добро, соромитися зла. В 2009році я прийнята на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи вищеназваної школи. В липні 2011року призначена директором цієї школи. І ось з цієї миті мене заполонило відчуття можливості повного втілення «своїх духовних і фізичних сил у їх суспільному застосуванні». З’явився шанс змінити усталену систему поглядів на вечірню школу, як школу для «відкинутої» суспільством молоді і перетворити її на школу нового типу, де пануватимуть принцип взаємодовіри вчителів і учнів, принцип діалогічності, принцип соборності, принцип пріоритету моральної сторони знань… Планів багато, але і проблем досить. Проте в мене є віра, що безумовна любов до своїх вихованців допоможе подолати ці проблеми і створити такі умови, щоб кожному було радісно навчатися в нашій школі. І я знову відчую усміх мого серця.
 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.