Храми з сірників майстра Олега Борисова визнали кращими в Україні
- Я не очікував. Думав, це як в нас – не сприймається. Мені навіть казали – це російське православ’я, для Хмельницького це не несе ніякої цінності. Ось так, - розповідає Олег Борисов. - Але нехай. А тепер запрошують і на передачі, і на виставки…
Храми визнали в столиці
На другий всеукраїнський фестиваль «На крилах надії» до Києва поїхали 15 митців з Хмельниччини. Усі – люди з обмеженими можливостями, простіше кажучи – інваліди. Представляли вишивки, малюнки аквареллю, картини з пір’я птахів… В делегації був і народний майстер Олег Борисов зі храмами-макетами.
Майстер пригадує – у його категорії було 60 учасників зі всієї України. Всього ж – 220 людей.
- Як зараз пам’ятаю – всі учасники стоять, йде журі, академік з Академії декоративно-прикладного мистецтва. Їй 74 роки. Вдягнула окуляри… І пішла роздивлятись. Підходить до мене – так, Хмельницька область, - згадує Олег Борисов. – Я розповідаю... Дивлюсь, щось записує, потім раз – і пішла. Я кажу – ой, чекайте, це ж не все. А вона – все-все, чоловіче, йдіть, не ходіть за мною. І мене так це різонуло. Думаю – Київ, такий розмах, тут все в них вже наперед визначено…
Реакція поціновувачки майстра образила. Засмутило й те, що протягом наступних чотирьох годин, доки тривала виставка, ніхто з журі до храмів хмельничанина більше не підходив. У гнітючому настрої йшов Олег Борисов на нагородження, з надією порадіти хоча б за інших учасників.
- Став біля дверей в залі, бо вже не було де сісти. І оголошують переможців. Третє місце дали дівчинці, яка малює ногами, бо руки паралізовані. Картини дивовижні! Друге – жінці, яка ледь-ледь рухається, але зубами бере фломастери і ними малює. Це не малюнки, це фотографії. Так ретельно, так дбайливо вимальовує – феноменально, - розповідає майстер. – І далі – перше місце присуджується майстру з Хмельницького Олегу Борисову. Я аж закляк. Кажуть, йди, тебе ж назвали! Підходжу, ця академік вже до мене посміхається, каже – я в захваті, дай бог вам натхнення. Ось так. Подарували диплом, цифровий фотоапарат і грошову премію у 500 гривень.
Хочу знайти однодумців
Олег Борисов є членом обласного товариства інвалідів. У 2003 році чоловік сильно впав і розбив собі ліктьову чашечку. Тоді, щоб врятувати руку, чоловікові зробили дві операції. Але від створення храмів чоловіка це не відвернуло.
- Я дуже хочу знайти однодумця, щоб розділяв моє захоплення. Мені кажуть – а ти не пробував поставити це на конвеєр? Мовляв, такі «бабки» зміг би заробляти. Посадив кількох людей, дав розміри, нехай ріжуть, а ти тільки клеїш. Ні. Не хочу я так, - каже майстер.
Наразі у колекції майстра – дванадцять макетів храмів. Як пояснює Олег Борисов, це копії російських православних церков, які знаходяться в Архангельській області, на півночі Росії. Всі храми діють й нині. У церквах правлять служби, і моляться віряни. А Олег Борисов продовжує майструвати копії кількасот річних святинь. Продавати їх не збирається – залишить у спадок дітям.
На жаль, знайти точні ескізи українських храмів тяжко, майже неможливо, каже майстер. З російськими простіше.
Створення одного макету займає понад рік.
Спочатку майстер робить креслення майбутнього храму, проектує на папері. І лише тоді починає втілювати чергову святиню у життя.
- До мене на виставках підходили люди, представлялись архітекторами і казали – я не повірю, що ви ніде не навчались за цим напрямом, не може людина без спеціальної освіти це розрахувати. Я відповідаю – може, - сміється Олег Борисов. - Все почалось у восьмому класі, з того, що я прийшов зі школи, отримав незадовільну оцінку і мати сказала — будеш сидіти за підручником, доки не вивчиш. Вчити не хотілось, а поруч на столі лежали сірники. Я став збирати з них якусь фігурку, потім, сірничок до сірничка. зробив щось подібне на колодязний зруб... І пішло.
Є в Олега Борисова і роботи з соломки. Китайська пагода - одна з найулюбленіших
Ще одне захоплення майстра — література.
- Книга в нашій родині — на першому місці, - розповідає Олег Борисов. - З нею засинаю, з нею прокидаюсь. Є такі книги, що щороку перечитую... Хоч і кажуть зараз — інтернет, диски. Але книга, як і театр — завжди будуть живі. Змалку мама привчала мене читати, і от, певно, усидливість до книги відбилась на цих поділках. Мама принесла мені книгу, «Русь деревянная», і цей альбом на вагу золота. Після цього я став будувати свої перші макети.
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.
