У Подільському монастирі побував російський імператор
У трьох кілометрах від Сатанова є село Сатанівська Слобідка, відома стародавнім Свято-Троїцьким монастирем. Розташований на кручі над річкою Збруч, він поєднує у собі войовничу велич та духовний спокій. Адже ця пам’ятка водночас є і оборонною, і сакральною спорудою. Дзвіницю монастиря видно ще здалеку, тому дорогу сюди із Сатанова шукати не складно.
Рукотворні печери
Історія не зберегла ні дати заснування монастиря, ні імен людей, які це зробили. Тому існують різноманітні версії. Найдавніша дата – XI століття. Цілком можливо, що тоді тут існував невеличкий печерний скит. На місці скиту поступово виріс дерев’яний монастир, який на початку XVII століття перебудували у кам’яний.
Монастирський комплекс складається з Троїцької церкви, надбрамної дзвіниці, келій, в’їзної вежі та огорожі. Ці споруди частково або повністю збереглися до наших днів.
Оглянувши монастир, обов’язково спустіться до печери. Можливо, саме з неї розпочалася історія Сатанівського монастиря. Зараз темні тісні кімнатки печери уставлені іконами, прикрашені рушниками. До неї навіть прилаштовано двері, які, вочевидь, зачиняються на замок. Вдавнину усього цього не було.
До речі, у Збручанських скелях таких печер існує чимало, деякі з них досі не досліджені.
Біля печери схил, порослий деревами, круто йде вниз, до річки. Звідси відкривається гарний краєвид.
Петро І і Суворов
Свято-Троїцький монастир має бурхливу історію. Він переходив від одної конфесії до іншої, був то чоловічим, то жіночим. У середні віки монастир, будучи духовним та культурним осередком, підтримував зв’язки з Києво-Могилянською академією та друкарнею Києво-Печерської Лаври.
У радянські часи монастир був закритий, будівлі, залишені без догляду, просто руйнуються. У 1989 році монастир передали православній громаді, тоді розпочалась реставрація пам’ятки.
Побував у монастирі і російський імператор Петро І. Під час повернення з Прутського (Дунайського) походу у 1711 році, Петро відвідав Сатанів та Сатанівський монастир. Під час зустрічі царя з духовенством вийшов казус. Ієромонаху, який проголошував промову на честь приїзду Петра І, царський блазень відрізав пишну бороду. Цар владнав конфлікт за допомогою грошової винагороди.
Також тут зупинявся російський полководець Олександр Суворов. Під час походу на Альпи він отримав благословення у Свято-Троїцькому монастирі.
Жебрацький цех
За словами краєзнавця Ірини Пустиннікової, у Троїцькому монастирі колись діяв єдиний в Україні цех жебраків. Він був офіційно зареєстрованим, мав свою символіку, печатку і керівництво. Щоб стати членом цеху, потрібно було шість років проходити в учнях, а потім здати екзамен.
Щовесни місцеві жебраки розбрідалися по Поділлю і Волині, а на зиму поверталися в монастир. Старих жебраків, які вже не могли самостійно ходити по селах та заробляти на прожиття, довічно утримували молодші колеги по цеху.
Монастир став місцем тортур
Свято-Троїцькому монастирю у свій час судилося стати місцем тортур.
Як розповідає Світлана Маркова у історико-краєзнавчій розвідці «Сатанів: Історія, міфи та легенди», на початку ХVІІІ століття монастир захопили базиліанці (католицькі монашеські ордени візантійського обряду). Вони віднесли Свято-Троїцький монастир до першої категорії монастирів – це монастирі, що не є бідними і можуть існувати частково самі по собі, частково в об’єднанні з іншими.
У 1773 році провінційний з’їзд представників базиліанського ордену вибрав Сатанів місцем для довічного ув’язнення монахів, котрі отримали вирок до поховання заживо. Так, до монастиря для здійснення покарання прислали ієромонаха Філімона Вітошинського. У келії, куди помістили монаха, замурували двері, залишивши невеликий отвір для передачі їжі. Подальша доля монаха не відома.
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.
