Щоденник мандрівника Ігоря Кашлєва: подорож завершено, повертаюсь додому!

Зранку ще гуляв по Дерибасівській в Одесі, сьогодні вже буду вдома. От зараз їду в поїзді. Подробиці розкажу пізніше, бо дуже поганий зв’язок.

Одеса була поруч ніби – 12 кілометрів. Але був шторм, хвилі до трьох метрів. Близько четвертої дня вийшов і лише в половині десятого догріб… Ззаду баржа на буксирі в баркаса. Вже думав до нього підрулити, але він мене проігнорував. Хвилі круті, мене так кидало. Вже сонце сідає, а мені ще два кілометра, я у відчаї. Кожен гребок тяжкий, пів човна вже в воді, розумію, що поки буду вичерпувати – віднесе в море.
Але ще зусилля, ще – і ось берег! Підрулив до порта. І я – о, все! Перемога! Підплив до причалу. Тепло вже, не так як в морі. А на причалі молоді пари. Допомогли мені витягнути човна.
Зі слів очевидців, вже як мені пізніше мої рятувальники розповіли – я вилажу на берег з човном, до центрального порту заплив, витягаю мішок, пінку, каску, ще мішок. На пірсі – вже повна гора з моїх речей. Кажуть – думаємо – зараз ще мангал буде дістане й намет, і стане тут. (сміється – прим.авт.)

Витягнув все, дістав спирт, трохи налив, випив і крикнув – з перемогою.
Потім вже поспілкувався з парою, яка там сиділа, про подорож розповів. Поговорили, а потім вони запропонували мене на машині завезти на вокзал. В мене два баули були. Зайшли в магазин, того-того, набрали мені купу всього – олів’є, курку, воду, пиво. Поїхали на вокзал, і виявилось, що квитків немає. Нічого не їде. Я кажу – все, поїду автостопом. Подякував їм, і вони пішли. Сів на вокзалі, холодно дуже, замерз. Сховався там за колонами, у кутку, перекусив. Аж бач – знову прийшли Славик і Наташа, ця пара, кажуть – підеш до нас ночувати. Кажуть, якби не вийшло – пішов би в монастир, допомогли б прилаштувати. І от я в Наташі заночував. А вона живе в центрі, біля Дерибасівської. Помився вперше за всі дні. Потім вона мене поводила по Одесі, це якраз на День незалежності було. От… Чому присвячено, те й збулось. Купив квитка на поїзд на наступний день, грошей мені мої друзі підкинули, і вже в той самий день був вдома. На машині зустріли, поїхав салют подивився. З шариками зустрічали, о – герой!!!

Наразі вже мрію про нові подорожі. Спішити не хочу. Може, автостопом на Камчатку, але там буде видно. )) Зараз спокою хочеться, розслабитись. Розповідаю всім. Адаптувався легко. Їхав додому і був всім задоволений.
Найбільший шок був в Очакові. А по Одесі брудний ходив, в одних шортах, і нічого.
Думав, поголюсь, обличчя біле буде – але ні, чорне… А прес – смугастий. Червоний як індієць. Десь кілограмів зо два скинув. Все добре. Мамі і бабусі відео показував, вони дивувались.
Останні дні тільки зрозумів, що що я роблю для людей, що я роблю для себе. Нічого зайвого. Час інакше йде. Інакше ділиться. Розклад дня інший. Тут час швидше йде. І безглуздіше. Сміливіше, мабуть, став. Зрозумів, що всілякі складнощі – побутові – все в кайф. Зрозумів, що страхи – це ніщо. Після того, коли я зміг це, то інше просто дрібниці. Впевненості більше стало. Це підготовка, випробування. Треба ще щось тепер зробити. Перша віха подолана.

Попередні щоденники - у рубриці "Подорожі".
 

У Первомайську. Перша "дневка"

Море латаття

 

 

Наловив хамси. Просто до човна застрибувала

"Археологічне" гусеня

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.