Щорічна весняна комуно-радянська ідеологічна "ін'єкция".

Хто і навіщо намагається "засмітити" розум українців радянською брехнею про другу свіиову війну ?

А ось що цікаво. Радянський солдат, який воював в (на?) другій світовій війні сприймається сьогодні виключно як "могутній герой". Він як той альоша з Трептов-парку. Він не колупається в носі, він такий собі простий хлопець, у нього немає квартири від держави. Він хороший за замовчуванням. Він завоював для нас "победу",  а за це ми повинні йому кланятися в пояс.

А чим власне учасник ввв відрізняється від учасника будь-якої іншої війни? Чому солдат 1812-го року не заслужив такого ж трепетного ставлення до себе? Чому ветеранам громадянської війни не було прийнято кланятися в пояс та пам'ятники їм не ставили в кожному селі та навіть хуторі , як це робилось ідеологами сересеру з памятниками ввв ?   А якже учасники фінської, японської, хтознаєкаковскої війни ?

Учасники ввв автоматично покриваються шаром золота, навіть якщо учасник чистив картоплю в тилу, або був в заградотряді нквс.

Ідіотизм почався за часів Брежнєва, коли секретарі парткомів та ідеологи совітів раптом зрозуміли, що війна - "це наше все". Це їх шанс на встановлення та укріплення ідеології совка. Терміново по всій країні понаставляли і бетонного, і чавунного, часом навіть бронзового гівна. Кумедно, але на острові Шикотан, хоча там ніколи  ніякої війни не було, теж  поставили на постамент списаний танк !. Привезли на кораблі.

Подальший процес протікає в повній відповідності з язичницькими алгоритмами. Замість умовностей і коротких ритуалів ми отримуємо великовагові ідеологічні кубометри смутного радянського гівна про "победу". Люди бояться зняти георгіївську стрічку місяцями, щоб не образити дух предків. День перемоги, наряду з  комунізмом став паралельної релігією. Закріплювальний мотив своєї "комуністичної релігії" влада рад по звичці вкрала у християнства : "вони страждали за нас, вони своїм життям вирвали нам перемогу". Як і в хрістанстві не уточнюється, як поступати тим, хто не просив за них страждати.

В інших країнах, більш цивілізованих від нашої, прийнято любити всіх солдатів усіх часів. Ніколи не побачиш там особливого ставлення до воювавших в 39-му, чи в 45-му. До них відносяться просто з повагою, все-таки вони вже старенькі. А до всіх інших солдатам - включаючи сьогоднішніх - теж ставляться з повагою.  В кожному місті на деревах висять великі жовті стрічки на підтримку солдат, якщо вони воюють. Перед будинками стоять прапори. Дружинам солдат печива малознайомі люди носять.

У такій атмосфері нікому і в голову не прийде якось особливо виділяти подвиг свого діда, проклинаючи подвиг сусіда, який мав інші переконання. Війна завжди гівно. Війна то є битва ідеологій. А солдат завжди виконує чужу волю, він зразок відданості країні. Той факт, що він воював 67 років тому, абсолютно ніяк не піднімає його над іншими солдатами. І це було б абсолютно зрозуміло, якби після "победы" поставили 10 пам'ятників на всіх і славно на цьому закінчили...

Хочу ще також зазначити, що останній рік призову в червону армію, то ті, які ще могли повоювати - 1927 року народження, так тим солдатам в 45-му було по 18 років. Тобто тому, хто насправді ще міг встигнути повоювати в 45-му, на сьогодні виповнилось 85 років !!! Якщо вам хтось втирає про свої "подвиги", то спитайте найперш у нього скільки йому років. І якщо меньше за 85, то женіть то брехло совкове від себе подалі.